Веселі шкільні дні!

1 ВЕРЕСНЯ

Десять заповідей для батьків майбутніх першокласників

1.                1.         Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу                  вдома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми                    навіть можемо довірити тобі помити посуд».

2.                2.         Визначте загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні інтереси (улюблені                                 мультфільми, казки, ігри ), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

3.         Не ставтеся до дитини зневажливо. Не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини.

4.                 Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

5.                 Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення-запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що це вам цікаво.

6.                 Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не вгасне.

7.                 Постарайтеся хоч інколи дивитеся на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.

8.                 Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Вийде обов’язково, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

9.                 Ніколи не порівнюйте свою дитину з сусідською, з її друзями, однокласниками. Порівнюйте з тим, якою вона була вчора і якою вона є сьогодні. Це допоможе вам швидше оволодіти азами батьківської мудрості.

10.            Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

Ніколи не кажіть, що вам ніколи виховувати свою дитину. Це все одно, що сказати: «Мені ніколи її любити».

ПОРАДИ БАТЬКАМ Майбутніх першокласників

            Планування розпорядку дня

З року в рік батьки майбутніх учнів задаються одним і тим же питанням: як організувати режим дня першокласника? Компенсувати шкільні навантаження першокласнику допоможе правильно складений режим дня, переконані дитячі лікарі. На їхню одностайну думку, це найкращі ліки від перевтоми.

             Батьки, звичайно, можуть внести у розпорядок дня свої поправки з урахуванням часу занять у школі (в першу або другу зміну), але основні моменти все-таки краще не міняти. Отже, дитина встала (за годину-півтори до виходу в школу), зробила ранкову зарядку, поснідала (сніданок обов'язково повинен бути гарячим, і не варто сподіватися, що дитина поснідає в школі). Потім час, проведений в школі... Добре, якщо малюк дитсадівський. Режим дня у нього вже налагоджений і цілком підходить школяреві початкових класів. Правильно вчинили батьки, які не поспішили влітку відмовитися від вже встановленого дитсадівського розпорядку дня – ця гарна звичка відмінно послужить і після першого вересня.

             Прийшовши зі школи, дитина повинна обов'язково відпочити, а не сідати відразу ж за уроки (а так, на жаль, нерідко і буває у першокласників, які навчаються в другу зміну). Непродуктивно відразу після школи братися за уроки. Найкращий час для виконання домашніх завдань – з 8 до 12 ранку (якщо дитина навчається у другу зміну) і з 16 до 18 (якщо в першу). Відпочити дитині краще на повітрі, в активних іграх, в русі. Медики вважають: нормальний час прогулянки для школярів молодших класів – не менше двох-трьох годин на день.

            Для дітей ослаблених, які часто хворіють, зі слабкою нервовою системою, найкращим відпочинком буде півторагодинний денний сон у добре провітреній кімнаті. Особливо шестирічкам для відновлення сил після навчання не завадить поспати пару годин, радять педіатри. Сон допомагає не тільки нервовій системі дитини, сприяє ще і розвантаженню опорно-рухового апарату і служить хорошою профілактикою порушень постави. Ще один важливий момент, як ми допоможемо школяру організувати приготування домашніх завдань. Дуже часто цей процес затягується години на дві: у першокласника не сформовані ще навички самостійної роботи. Максимальна тривалість роботи у молодших школярів – не більше 25-30 хвилин, у деяких і того менше. Дитині необхідні 15-хвилинні паузи для збереження працездатності. Починати приготування уроків педагоги радять з менш складних, а потім переходити до більш важких завдань.

            Особливо важливу роль для першокласників грає нічний сон. Малюкові необхідно спати не менше 10-12 годин на добу. Доведено: недосип посилює стомлюваність, а хронічний недосип обов'язково дасть про себе знати погіршенням пам'яті та уваги, працездатності.

             На підтвердження того, що режим необхідний, чимало прикладів: першокласник навчається з труднощами, завжди млявий, швидко втомлюється, на уроках частенько позіхає, робить багато помилок – то букви пропустить, то не може вирішити найпростіший приклад. Мама годинами сидить з ним за уроками, а успішність все падає. У дитини з'явилися синці під очима від постійного перевтоми. Просто дитячому організму складно впоратися зі шкільним навантаженням, зберегти працездатність при сумбурному розпорядок дня, і як наслідок – неправильний розподіл навантаження на його ще не звиклий до шкільного життя організм.

Ведемо дитину в перший клас. Поради психолога батькам першокласників

Підготовка до школи – процес і урочистий, і хвилюючий одночасно. І не тільки для малюка, який вже через місяць стане "дорослим" школярем, але і для його мами і тата. Часом більше самих першокласників хвилюються їхні батьки, які мучаться думкою, чи готовий їх синок чи донька до першого класу. До того ж напередодні школи майбутні першокласники нерідко задають їм питання, на які складно відповісти навіть дорослому.

Саме тому ми постаралися відповісти на "недитячі" питання майбутніх першокласників і дати поради батькам про те, як підготувати дитину до шкільного життя. Поданий матеріал пропонується для батьків майбутніх першокласників та для шкільних психологів і вчителів початкових класів для роботи з батьками.

Влаштуйте прогулянку до школи. Обов'язково проведіть дитині невелику екскурсію до школи: походіть по двору і навколо неї, а потім увійдіть всередину. Бажано показати дитині, в якому класі вона буде вчитися, де знаходиться туалет (до речі, якщо дитина привчена ходити в туалет тільки вдома, то не буде зайвим під час прогулянок по місту поводити її в громадські туалети) та їдальня. Періодично можна ходити гуляти до школи, граючи по дорозі у щось. Так дорога до школи буде завжди викликати хороші асоціації у малюка.

Збирайте портфель та одягайте форму. Непогано кілька разів за місяць потренувати збори до школи: нехай першокласник самостійно надіне шкільну форму. Потім мама або тато, розкидавши його шкільне приладдя по підлозі, покаже, як збирати портфель і що куди класти.

Грайте в школу. Батьки можуть посадити дитину серед іграшок і провести "урок", при цьому попросити малюка встати, коли мама-вчителька входить в "клас", потім сісти за парту, взяти в руку ручку, відкрити зошит. Так для дитини не будуть незвичними ці "команди", коли вона почує їх у школі, і вона легко їх виконає. Також доведеться пояснити першокласникові, що в школі його будуть називати за прізвищем. Тому необхідно навчити його реагувати і відгукуватися на прізвище, наприклад, у грі в школу звертатися не інакше як "Петров", "Сидоров" і т. д.

Встаємо раніше. Місяця, щоб привчити дитину вставати раніше, вистачить. Досить щодня віднімати від її сну по 5-10 хвилин. Тоді першого вересня малюк не буде сонно позіхати на лінійці. Але пробудження дитини має супроводжуватися приємними для неї діями, наприклад, усмішкою або обіймами мами.

Дружимо з годинником. Необхідно поставити в кімнаті малюка годинник, навчивши його по ньому розбиратися в часі. Це стане в нагоді в школі, наприклад, щоб знати, скільки хвилин є на виконання завдання. Також важливо, щоб малюк вмів укладатися в терміни. Для цього слід скласти графік його звичайного дня і повісити на видному місці. А коли малюк буде, наприклад, малювати, грати або їсти, можна звернути його увагу на те, скільки йому ще залишилося часу на цю дію за розкладом.

Вчимося порядку. Нехай у малюка з'являться всілякі папки, коробочки, файлики, і він навчиться складати туди свої малюнки, фломастери та інші дрібниці. Розвивати цю навичку потрібно заздалегідь, щоб школяр не був Машею-растеряшею. До речі, можна розвісити по кімнаті невеликі записочки, наприклад, "акуратно повісь речі на стілець" - це буде сигналом до дії.

"Доросла" кімната. У кімнаті обов'язково повинно з'явитися щось, що говорило б йому про "доросле" шкільне життя, про зміну його статусу, щоб школяр швидше звикав. Приміром, той же письмовий стіл або можна вже зараз купити малюкові невелику шкільну дошку з крейдою.

Шийте чи грайте в шахи. Активних дівчаток можна навчити шити або плести з бісеру, а хлопчиків - грати в шахи, шашки. Бажання виграти у мами чи тата або зшити красиву іграшку "переважать" бажання дитини постійно відволікатися на все підряд і не сидіти на місці (це спрацює, тільки якщо малюка вдасться зацікавити).

Є ще один спосіб: щодня протягом місяця пропонувати дитині посидіти хоча б три хвилини, уважно розглядаючи якусь картинку. При цьому давати їй якесь завдання, наприклад, розповісти потім про свої враження чи скласти якусь історію по цьому малюнку.

Формуйте позитивний образ школи. Ні в якому разі не потрібно говорити першокласникові фрази типу "закінчилося дитинство, почалося доросле життя" або "не будеш слухати вчительку, вона тебе покарає". Так любов до школи в нього точно не виховати. Добре, якщо б перша вчителька написала листа майбутньому учневі, розповівши про те, як вони цікаво будуть проводити час у школі, скільки всього нового він дізнається, як багато друзів з'явиться. Якщо домогтися творчого підходу від учителя не вдалося, розповісти про все це повинні батьки. Ще від них вимагається більше хороших забавних історій з їх шкільного життя, наприклад, про те, як вони знайшли свого першого шкільного друга. Також можна показати першокласникові батьківські шкільні фотографії.

Не залякуйте оцінками. Казати дитині про те, що вона повинна приносити тільки хороші оцінки заборонено. Тим більше що в 1-му класі їх не ставлять. Краще вже зараз завести журнал досягнень малюка, щодня записуючи туди кожен його успіх, наприклад, "сьогодні малюк сам почистив зуби". Тоді він буде знати, що хороші оцінки - це не єдині його заслуги перед батьками і перестане боятися принести "двійку", коли буде ходити до школи.

Жартуйте над дитиною. Наприклад, прізвище – Пузирьов. "Для профілактики" образ батьки можуть іноді називати малюка Пузир або бульбашка, щоб такі прізвиська були для нього на слуху. Тоді в школі вони не будуть для нього неприємною несподіванкою.

Більше рольових ігор. В останній місяць потрібно якомога частіше запрошувати дітей у будинок (ще краще – майбутніх однокласників). Хай грають в будь-які рольові ігри: доктор-пацієнт, дочки-матері або постановки улюблених мультфільмів. Саме на основі таких ігор діти вчаться знаходити спільну мову між собою.

Не "ліпіть" вундеркінда. За місяць до школи не потрібно намагатися підтягти всі "хвости", годуючи дитину новою інформацією. Педагоги та психологи не радять відточувати уміння дитини до досконалості, наприклад, вчити його читати не 30 слів за хвилину, як годиться першокласникові, а 60. Так, з одного боку, бути лідером серед своїх однолітків приємно будь-якій дитині, але з іншого – відсутність "конкуренції" вбиває прагнення поліпшувати свої навики. У той час як успіх того ж сусіда по парті – хороший стимул для "відсталого" першокласника навчитися читати трохи швидше.

Тренуйте увагу і не тільки. Наприклад, хороша гра для тренування пам’яті і уважності: розкласти на столі десять будь-яких предметів. Нехай малюк уважно подивиться на них протягом 1 хвилини, намагаючись запам'ятати якомога більше, а потім, не дивлячись на стіл, розповість, що там лежить. Ще можна забрати один предмет і замість нього покласти другий – нехай скаже, яку річ замінили.

Дуже добре тренувати мислення прямо під час чергової прогулянки. Наприклад, дати дитині таке завдання: розкласти поняття на складові (варіант: що входить в поняття взуття?), А потім, навпаки, "зібрати" в одне ціле, назвавши поняття (варіант: кіт, собака, жираф, ведмідь - хто це?).

Нарешті, мова. Прочитавши казку на ніч, мама або тато можуть попросити малюка переказати почуту історію і відповісти на декілька нескладних питань по ній. Так першокласник навчиться висловлювати свою думку, розмірковувати на задану тему і чітко відповідати на запитання.

Домашнє завдання. Його місце та значення в навчальному процесі.

Домашнє завдання. Його місце та значення в навчальному процесі.

Домашнє завдання — це стара проблема, яка потребує нового вирішення.

Не секрет, що сьогодні багато педагогів-практиків відчувають труднощі в питаннях, пов'язаних із домашнім завданням. Проблема домашнього завдання хвилює учнів, учителів, батьків. Часто вона стає темою дискусій, батьківських зборів, педагогічних конференцій та нарад. У цьому немає нічого дивного. Не викликає сумнівів, що виконання домашніх завдань це — невід'ємна частина процесу на­вчання.

Існують різні погляди на місце та значення домашнього завдання в процесі навчання. На­веду деякі з них:

· домашнє завдання — це про­довження роботи, розпочатої на уроці;

· це закріплення матеріалу, вивченого на уроці;

· має випереджальний харак­тер;

· домашнє завдання слід ви­конувати з використанням додат­кових джерел;

· це один із різновидів органі­зації позашкільного часу учнів;

· має  розвивати  творчі здібності учнів;

· повинно бути обов'язковим тощо.

Я вважаю, що домашнє завдан­ня — це складова уроку, але воно має бути індивідуальним, творчим. Учитель мусить знати, яку мету він переслідує, даючи учням роботу додому. Домашнє завдання тісно пов'язане з роботою на уроці й сприяє розвитку самостійності учнів, творчого мислення. Воно має органічно витікати з уроку, продовжувати його, давати по­штовх до вивчення наступної теми. Обсяг його має бути мінімальним, щоб не відштовхнути учня. Треба планувати кожен пункт завдання, знати його призначення та не­обхідність. Домашнє завдання має розвивати особистість учня. Не­має необхідності давати додому те, що досягнуто на уроці. Якщо виникає така потреба, це означає, що вчитель не продумав урок до кінця.

Для того щоб обґрунтувати не­обхідність домашнього завдання з педагогічного погляду, необхідно виявити зв'язок між різними вида­ми діяльності. Людина розви­вається в діяльності й за допомо­гою діяльності. Тому домашнє зав­дання має сприяти особистісному розвитку учня. В діяльності осо­бистість проявляє й розвиває себе всебічно. Але не кожен вид діяль­ності впливає на розвиток дити­ни. Домашнє завдання іноді роз­раховано на вивчення параграфу підручника та на відповідь на за­питання після нього. Якщо учень уважно і старанно працював на уроці, йому це непотрібно й не­цікаво.

Особливе значення має обсяг роботи вдома. Якщо обсяг вели­кий, це перевантажує учня. Для нього існує кілька виходів з цієї ситуації:

·         не вчити зовсім;

·         вивчити поверхово, перегля­нути матеріал;

·         вивчити все, але скоротити час на відпочинок.

Погано продуманий і підготов­лений урок вимагає від учителя перенесення частини матеріалу для самостійного вивчення учня­ми вдома. Але це завдання не ви­тікає з уроку, воно може бути складним і незрозумілим для дітей, може призвести до пере­вантаження учнів та відбити інте­рес до навчання.

Домашнє завдання має бути вмотивованим. Учень чітко має знати, для чого він І виконує цю роботу.

Щоб об­ґрунтувати необхідність домаш­нього завдання, треба:

1.      визначити якості особистості, на розвиток яких спрямовано зав­дання;

2.      довести, що це необхідно знати для подальшого вивчення теми чи для закріплення, для ви­вчення нової теми чи для виконан­ня якоїсь іншої роботи;

3.      пояснити, чому не можна ви­конати цього завдання на уроці, а необхідно опрацювати його вдома.

Проблему домашнього завдан­ня можна і треба вирішувати лише з позиції системного підходу:

1.      домашні завдання слід ретельно мотивувати;

2.      мета домашнього завдання має відповідати меті та завданням уроку;

3.      матеріал домашнього зав­дання має бути переважно дифе­ренційованим, з урахуванням осо­бистих здібностей кожного учня;

4.      хід виконання домашнього завдання повинен коментувати й обов'язково перевіряти вчитель.

Більшість учителів вважає, що завдання додому необхідне.

Воно може виконувати такі функції:

· запам'ятовування й тренування;

· застосування матеріалу в не­стандартних ситуаціях;

· контроль за вивченим мате­ріалом;

· самоконтролю;

· систематизації;

· самостійного ознайомлення з новим матеріалом;

· випереджального вивчення теми.

Домашнє завдання цілком має витікати з уроку. Але ми знаємо, що на уроці учні працюють по-різному. Тому, в ідеалі, кожен має отримати індивідуальне завдання додому. На жаль, це неможливо. Току вчитель повинен розбити домашнє завдан­ня на рівні складники. Кожен учень обирає завдання по змозі. Обов'яз­ковим його елементом має бути творчість. Але треба пам'ятати, що завдання творчого характеру пе­редбачають певний відрізок часу для виконання.

Ще одна обов'язкова вимога до домашнього завдання — слід перевіряти й оцінювати роботу учня. Учень має бути впевнений у тому, що його роботу вдома обо­в'язково перевірять.

У школах нового типу акценти в навчанні переміщуються з пере­давання рафінованих знань на створення психолого-педагогічних умов розвитку особистості кожної дитини, для забезпечення учня ефективними засобами особистої та інтелектуальної моралізації. Досягненню цієї мети сприяє крім роботи на уроці робота вдома. Щоб зробити її максимально ефек­тивною, необхідно не тільки роз­робити алгоритм виконання, а й враховувати специфіку кожного предмета, норм домашнього зав­дання, спрямованість до досяг­нення певної мети.

Лише такий підхід зробить до­машнє завдання вірним помічни­ком учителя, дасть дітям змогу засвоїти, зрозуміти і використати отриману інформацію.

Роблячи висновки, я хочу за­пропонувати деякі рекомендації щодо домашнього завдання:

·           ретельно обмірковувати зміст і мотивувати домашнє завдання, пов'язувати його з метою уроку;

·           обмірковувати й урізнома­нітнювати перевірку домашнього завдання;

·           дотримуватись існуючих норм домашнього завдання;

·           підвищувати ефективність уроку, це дасть змогу зменшити обсяг домашнього завдання;

·           використовувати диферен­ційований підхід до змісту домаш­нього завдання.

ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ УСПІШНО ВИКОНУВАТИ ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

      Як допомогти дитині не просто виконувати сьогоднішнє домашнє завдання, але й навчити її обходитися без нашої допомоги? Комусь з дітей вистачить тиждень – другий, комусь – декілька місяців або ще більше. Але у будь-якому випадку в цьому процесі буде декілька етапів.

•       Перший етап – ви якомога більше завдань виконуєте разом із дитиною. Прагнете зрозуміти, яких знань, навичок їй не вистачає, з’ясувати, чи немає у неї неправильних способів виконання, звичок у роботі. Допомагаєте позбутися недоліків і неправильних способів дії.
•       Другий етап. Частину роботи дитина виконує сама. Але ви повинні бути впевнені, що з цією частиною роботи вона впорається. Швидше за все, спочатку це буде дуже невелика частина, але дитині необхідно відчуття успіху. Оцініть з нею результат. Після кожної самостійної й успішно виконаної частини ставте який-небудь значок, наприклад знак оклику або задоволене личко. Через якийсь час ви разом з дитиною переконаєтесь, що правильно зроблена частина збільшується щодня. У разі невдачі спокійно розберіться, що є перешкодою. Навчіть дитину звертатися по допомогу у разі виникнення конкретних питань. Головним на цьому етапі має бути усвідомлення дитиною, що вона може працювати самостійно і впоратися зі своїми труднощами.          
•      Третій етап. Поступово самостійна робота розширюється до того, що дитина сама виконує всі уроки. Ваша підтримка на цьому етапі швидше психологічна. Ви знаходитесь неподалік, займаєтесь своїми справами. Але готові прийти на допомогу, якщо знадобиться. Перевіряєте зроблене. Сенс цього етапу у тому, аби дитина переконалася, що вона вже дуже багато може зробити сама, але ви завжди її підтримаєте.      
•      Четвертий етап. Дитина працює самостійно. Вона вже знає, скільки часу піде на те або інше завдання, і контролює себе за допомогою годинника, звичайного або пісочного. Ви в цей час можете бути відсутні удома або знаходитися в іншій кімнаті. Сенс цього етапу у тому, що дитина прагне подолати всі труднощі сама. Відкладати до вашої появи можна тільки найважче. Ви перевіряєте зроблене. Це необхідно, поки остаточно не виробиться навичка самостійної роботи.       

 Ви вважаєте, що такий підхід займе у вас багато часу і сил? А хіба менше часу і емоцій ми витрачаємо на безплідну боротьбу ( «щоб сів, щоб почав, щоб не відволікався…»)? На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?