Домашнє завдання. Його місце та значення в навчальному процесі.

Домашнє завдання. Його місце та значення в навчальному процесі.

Домашнє завдання — це стара проблема, яка потребує нового вирішення.

Не секрет, що сьогодні багато педагогів-практиків відчувають труднощі в питаннях, пов'язаних із домашнім завданням. Проблема домашнього завдання хвилює учнів, учителів, батьків. Часто вона стає темою дискусій, батьківських зборів, педагогічних конференцій та нарад. У цьому немає нічого дивного. Не викликає сумнівів, що виконання домашніх завдань це — невід'ємна частина процесу на­вчання.

Існують різні погляди на місце та значення домашнього завдання в процесі навчання. На­веду деякі з них:

· домашнє завдання — це про­довження роботи, розпочатої на уроці;

· це закріплення матеріалу, вивченого на уроці;

· має випереджальний харак­тер;

· домашнє завдання слід ви­конувати з використанням додат­кових джерел;

· це один із різновидів органі­зації позашкільного часу учнів;

· має  розвивати  творчі здібності учнів;

· повинно бути обов'язковим тощо.

Я вважаю, що домашнє завдан­ня — це складова уроку, але воно має бути індивідуальним, творчим. Учитель мусить знати, яку мету він переслідує, даючи учням роботу додому. Домашнє завдання тісно пов'язане з роботою на уроці й сприяє розвитку самостійності учнів, творчого мислення. Воно має органічно витікати з уроку, продовжувати його, давати по­штовх до вивчення наступної теми. Обсяг його має бути мінімальним, щоб не відштовхнути учня. Треба планувати кожен пункт завдання, знати його призначення та не­обхідність. Домашнє завдання має розвивати особистість учня. Не­має необхідності давати додому те, що досягнуто на уроці. Якщо виникає така потреба, це означає, що вчитель не продумав урок до кінця.

Для того щоб обґрунтувати не­обхідність домашнього завдання з педагогічного погляду, необхідно виявити зв'язок між різними вида­ми діяльності. Людина розви­вається в діяльності й за допомо­гою діяльності. Тому домашнє зав­дання має сприяти особистісному розвитку учня. В діяльності осо­бистість проявляє й розвиває себе всебічно. Але не кожен вид діяль­ності впливає на розвиток дити­ни. Домашнє завдання іноді роз­раховано на вивчення параграфу підручника та на відповідь на за­питання після нього. Якщо учень уважно і старанно працював на уроці, йому це непотрібно й не­цікаво.

Особливе значення має обсяг роботи вдома. Якщо обсяг вели­кий, це перевантажує учня. Для нього існує кілька виходів з цієї ситуації:

·         не вчити зовсім;

·         вивчити поверхово, перегля­нути матеріал;

·         вивчити все, але скоротити час на відпочинок.

Погано продуманий і підготов­лений урок вимагає від учителя перенесення частини матеріалу для самостійного вивчення учня­ми вдома. Але це завдання не ви­тікає з уроку, воно може бути складним і незрозумілим для дітей, може призвести до пере­вантаження учнів та відбити інте­рес до навчання.

Домашнє завдання має бути вмотивованим. Учень чітко має знати, для чого він І виконує цю роботу.

Щоб об­ґрунтувати необхідність домаш­нього завдання, треба:

1.      визначити якості особистості, на розвиток яких спрямовано зав­дання;

2.      довести, що це необхідно знати для подальшого вивчення теми чи для закріплення, для ви­вчення нової теми чи для виконан­ня якоїсь іншої роботи;

3.      пояснити, чому не можна ви­конати цього завдання на уроці, а необхідно опрацювати його вдома.

Проблему домашнього завдан­ня можна і треба вирішувати лише з позиції системного підходу:

1.      домашні завдання слід ретельно мотивувати;

2.      мета домашнього завдання має відповідати меті та завданням уроку;

3.      матеріал домашнього зав­дання має бути переважно дифе­ренційованим, з урахуванням осо­бистих здібностей кожного учня;

4.      хід виконання домашнього завдання повинен коментувати й обов'язково перевіряти вчитель.

Більшість учителів вважає, що завдання додому необхідне.

Воно може виконувати такі функції:

· запам'ятовування й тренування;

· застосування матеріалу в не­стандартних ситуаціях;

· контроль за вивченим мате­ріалом;

· самоконтролю;

· систематизації;

· самостійного ознайомлення з новим матеріалом;

· випереджального вивчення теми.

Домашнє завдання цілком має витікати з уроку. Але ми знаємо, що на уроці учні працюють по-різному. Тому, в ідеалі, кожен має отримати індивідуальне завдання додому. На жаль, це неможливо. Току вчитель повинен розбити домашнє завдан­ня на рівні складники. Кожен учень обирає завдання по змозі. Обов'яз­ковим його елементом має бути творчість. Але треба пам'ятати, що завдання творчого характеру пе­редбачають певний відрізок часу для виконання.

Ще одна обов'язкова вимога до домашнього завдання — слід перевіряти й оцінювати роботу учня. Учень має бути впевнений у тому, що його роботу вдома обо­в'язково перевірять.

У школах нового типу акценти в навчанні переміщуються з пере­давання рафінованих знань на створення психолого-педагогічних умов розвитку особистості кожної дитини, для забезпечення учня ефективними засобами особистої та інтелектуальної моралізації. Досягненню цієї мети сприяє крім роботи на уроці робота вдома. Щоб зробити її максимально ефек­тивною, необхідно не тільки роз­робити алгоритм виконання, а й враховувати специфіку кожного предмета, норм домашнього зав­дання, спрямованість до досяг­нення певної мети.

Лише такий підхід зробить до­машнє завдання вірним помічни­ком учителя, дасть дітям змогу засвоїти, зрозуміти і використати отриману інформацію.

Роблячи висновки, я хочу за­пропонувати деякі рекомендації щодо домашнього завдання:

·           ретельно обмірковувати зміст і мотивувати домашнє завдання, пов'язувати його з метою уроку;

·           обмірковувати й урізнома­нітнювати перевірку домашнього завдання;

·           дотримуватись існуючих норм домашнього завдання;

·           підвищувати ефективність уроку, це дасть змогу зменшити обсяг домашнього завдання;

·           використовувати диферен­ційований підхід до змісту домаш­нього завдання.

ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ УСПІШНО ВИКОНУВАТИ ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

      Як допомогти дитині не просто виконувати сьогоднішнє домашнє завдання, але й навчити її обходитися без нашої допомоги? Комусь з дітей вистачить тиждень – другий, комусь – декілька місяців або ще більше. Але у будь-якому випадку в цьому процесі буде декілька етапів.

•       Перший етап – ви якомога більше завдань виконуєте разом із дитиною. Прагнете зрозуміти, яких знань, навичок їй не вистачає, з’ясувати, чи немає у неї неправильних способів виконання, звичок у роботі. Допомагаєте позбутися недоліків і неправильних способів дії.
•       Другий етап. Частину роботи дитина виконує сама. Але ви повинні бути впевнені, що з цією частиною роботи вона впорається. Швидше за все, спочатку це буде дуже невелика частина, але дитині необхідно відчуття успіху. Оцініть з нею результат. Після кожної самостійної й успішно виконаної частини ставте який-небудь значок, наприклад знак оклику або задоволене личко. Через якийсь час ви разом з дитиною переконаєтесь, що правильно зроблена частина збільшується щодня. У разі невдачі спокійно розберіться, що є перешкодою. Навчіть дитину звертатися по допомогу у разі виникнення конкретних питань. Головним на цьому етапі має бути усвідомлення дитиною, що вона може працювати самостійно і впоратися зі своїми труднощами.          
•      Третій етап. Поступово самостійна робота розширюється до того, що дитина сама виконує всі уроки. Ваша підтримка на цьому етапі швидше психологічна. Ви знаходитесь неподалік, займаєтесь своїми справами. Але готові прийти на допомогу, якщо знадобиться. Перевіряєте зроблене. Сенс цього етапу у тому, аби дитина переконалася, що вона вже дуже багато може зробити сама, але ви завжди її підтримаєте.      
•      Четвертий етап. Дитина працює самостійно. Вона вже знає, скільки часу піде на те або інше завдання, і контролює себе за допомогою годинника, звичайного або пісочного. Ви в цей час можете бути відсутні удома або знаходитися в іншій кімнаті. Сенс цього етапу у тому, що дитина прагне подолати всі труднощі сама. Відкладати до вашої появи можна тільки найважче. Ви перевіряєте зроблене. Це необхідно, поки остаточно не виробиться навичка самостійної роботи.       

 Ви вважаєте, що такий підхід займе у вас багато часу і сил? А хіба менше часу і емоцій ми витрачаємо на безплідну боротьбу ( «щоб сів, щоб почав, щоб не відволікався…»)? На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?